Дискурсивний потенціал власного імені на межі міфологічного та релігійного світоглядів

Анотація

У статті розглядається специфіка синтезу міфологічного і релігійного типів мислення на початковому етапі формування дискурсивного потенціалу власного імені у апокрифічній та клерикальній літературах. У текстах раннього християнства ще відчуваються впливи попереднього язичницького світосприйняття. Однак, на цій багатошаровій культурній основі визріває нове відношення до власних імен у більш системній, ієрархічній інтерпретації. Таким чином апробуються різні варіанти психологічно обґрунтованого, достатньо органічного заміщення попередньої моделі свідомості. Поступово ієрархічний підхід до імен стає традицією. Звичайно, що найбільші магічні властивості мало ім’я Бога. Шанобливе ставлення до магії Імені Божого у офіційних релігійних текстах сприяло появі його різноманітних інтерпретацій. Естафета піднесеного сприйняття імені Божого передається і наступним століттям. У клерикальних і літературних текстах Середньовіччя існує багато посилань на такі дива, котрі, між іншим, не сприймалися як дива, а вважалися цілком достовірними фактами. Певна увага приділяється також і відомим українським легендам про створення світу, в яких відчувається вплив гностико-богомільського вчення про світобудову. У цих зразках духовної творчості народу спостерігається внутрішнє визнання непоборності світотворчої сили Господа, який є Володарем імені. А значить лише Його іменем тільки й можна творити світ. Знайомство з апокрифічною літературою дозволяє дійти висновку, що власне ім'я можна розглядати не лише як складник і похідну, а й як найпростішу, навіть базову структуру світорозуміння, котра має свою онтологічну та епістемологічну складову.

Ключові слова: власне ім’я, апокрифічна література, клерикальна література, ієрархічна інтерпретація, гностичний, онтологічний, епістемологічний, концепт.