Система особових імен у народних казках Закарпаття
DOI:
https://doi.org/10.24144/2617-3921.2020.18.111-121Анотація
До наймиліших спогадів нашого дитинства належать ті миті, коли на крилах казки ми можемо полетіти у світ уяви. Перечитавши знову ці казки вже як дослідниця, цікаво проаналізувати антропоніми, що в них вживаються. Важливо вивчити мотивацію називання в народних казках, у яких йдеться про минуле угорського народу, адже за допомогою цього можемо детальніше ознайомитися із звичками називання угорського народу. Збиранням закарпатських народних казок займалося багато дослідників. Визначними є збірники Петра Лизанця та Марії Пунько, Ласло Шандора, у яких знаходимо багато типових, створених закарпатськими угорцями народних казок. Особливості антропонімів у народних казках збірника казок «Три золоті стріли» Петра Лизанця ̶ виняткові, відображають закарпатський менталітет, спосіб мислення. Власне, можемо знайти серед них майже усі типи власних назв, проте переважну більшість складають «промовляючі імена», і ймовірно причиною цього є те, що з їхньою допомогою краще розуміємо суть повідомлення казки, не кажучи вже про те, що вони роблять твір барвистішим та радіснішим. Імʼя в народній казці та його значення створює єдність. Імена також можуть мандрувати із однієї казки в іншу. У закарпатських народних казках можна помітити, що традиційні імена постійно повертаються. Їхньою характерною особливістю є те, що вони пояснюють, чому героя звуть так або інакше. У казках, особливо в їхньому початку, фігурують молодь, як правило діти, ще не дорослі особистості. У першу чергу можемо стверджувати те, що й імена закарпатських народних казок підсилюють фіктивне значення казки. По-друге, у казках відображено вживання угорських імен, яке було притаманне 19 століттю. Зустрічаємо також імена, які утворені за допомогою «фантазії». Називання казок, безумовно, є цікавим та вимагає багато уваги. Їхнє дослідження та класифікація є дуже важливим і своєчасним завданням.
Ключові слова: казка, власні імена, категоризація, називання, промовляючі імена.
Посилання
Balázs Géza. Tulajdonnevek a magyar népmesékben II. MND. 30. Budapest: ELTE Magyar Nyelvészeti Tanszékcsoport Névkutató Munkaközössége, 1983. 252 o.
Balázs Géza–Barati Antónia–Robert Wolosz. Tulajdonnevek a magyar népmesékben IV. MND. 80. Budapest: ELTE Magyar Nyelvészeti Tanszékcsoport Névkutató Munkaközössége, 1989. 239 o.
Balázs Géza–Várkonyi Ildikó. Tulajdonnevek a magyar népmesékben III. MND. 72. Budapest: ELTE Magyar Nyelvészeti Tanszékcsoport Névkutató Munkaközössége, 1987. 198 o.
Bauko János. Beszélő ragadványnevek a magyar népmesékben. Névtani Értesítő. 2005. № 27. 102–110. o.
J. Soltész Katalin. A tulajdonnév funkciója és jelentése. Budapest, Akadémiai Kiadó, 1979. 206 o
Kálmán Béla. A nevek világa. Debrecen: Csokonai Kiadó, 1989. 206 o.
Kárpátaljai magyar népmesék. Szerk.: Lizanec Péter. Ungvár: Kárpáti Kiadó, 2019. 244 o.
Komáromi Gabriella. A gyermekkönyvek titkos kertje. Tanulmányok, esszék, kritikák. – Budapest: Pannonica Kiadó, 1998. 409 o. 9. Kovalovszky Miklós. Az irodalmi névadás. MNyTK 1934. № 34. 35–45. o.
Magyar grammatika. Szerk.: Keszler Borbála. Budapest: Nemzeti Tankönyvkiadó, 2000. 576 o. 11. Marosi Teréz. Tulajdonnevek a magyar népmesékben. Magyar Névtani Dolgozatok. № 13. 1981. 124–128 o.
P. Eőry Vilma. A népköltészet és a népnyelv hatása az irodalmi névadásra. Magyartanítás. Budapest, 2005. 266–74. o.
Rácz Borbála. Interjú Tarcsai Szabó Tiborral. Kézirat, 2007. 98 o. Oфіц. веб-сайт. URL: http://www.tarcsaiszabo.hu/
Tolnai Vilmos. Beszélő nevek. Magyar Nyelv. №27. 1931.176–179 o.
Voigt Vilmos. A magyar mesei tulajdonnevek kis onomasztikája. Névtani Értesítő. №10. 1985.116–127 o.
Voigt Vilmos. Tulajdonnevek a magyar népmesékben. Névtani Értesítő. №15. 1993. 317–320 o.
##submission.downloads##
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).